WIRL №62

Mar 16, 2026

Weekly WIRL!

Your favorite sofa expert is back at the base. So there I am, sitting with a glass of white wine, scrolling through the feed and realizing one thing: how good it is that my sofa is so heavy and stable. Because the world this week is shaking as if it has decided to simultaneously cancel reality, mathematics, and historical memory. This week we will see how the economy, the academic elite, and technology conspired to finally drive us all insane.

The WIRL blog is available in three languages:

`🟢 English language version:`

Quote from the sofa:

“In a time of universal deceit, telling the truth is a revolutionary act.”
— George Orwell

Blog infographic:

A Trillion-Dollar Masterclass: How Shock Therapy and Hard Institutions Turned Poland into One of the World’s Top Economies.

I am sitting on my favorite expert sofa, scrolling through fresh macroeconomic reports and feeling my jaw slowly drop. I open a bottle of cold white wine and suggest that we analyze one fantastic case – purely in the language of numbers and without unnecessary emotions.

What do we know the year 1990 for? Of course for the fact that the Soviet Union collapses. And at that moment Ukraine and Poland are standing on exactly the same starting line. Poland’s nominal GDP amounted to a modest 66 billion dollars, while ours even exceeded that figure – a full 81 billion. Per capita we had exactly the same 1600 dollars and a deep crisis. That’s it, we close the historical note about our starting point here and from now on look exclusively to the West. Because what happened there next is simply a textbook masterclass in building a state that should be taught in universities.

Fast-forward the tape to the forecasts for 2025–2026. The Polish economy calmly and confidently breaks through the ceiling, flying into the top-20 global players with a GDP of 1.11 trillion dollars. A trillion! This is not magic, not a lottery win, and not a gift of fate. It is absolutely precise institutional mathematics.

The secret of their flight into economic space began with the “Balcerowicz Plan.” The Poles clenched their teeth and went through their “shock therapy”: they liberalized prices, brutally cut state subsidies to inefficient factories, and survived inflation of 500%. Was it painful? Of course. But the market instantly cleared itself of economic zombies. Yet the main superpower of the Poles turned out to be institutional memory: whoever later came to power – leftists, right-wingers, centrists – no one dared to roll these basic reforms back. Global investors looked at this reinforced-concrete stability of the rules of the game and calmly began bringing in money.

The country began to grow its own “hidden champions” – small and medium-sized companies which, thanks to transparent rules, became world leaders in their niches, such as the roof window manufacturer Fakro or the city bus producer Solaris. And they simply handed their banking sector to powerful foreign capital with its boring but reliable Western risk management. The result is devastating: during the global financial recession of 2008–2009 Poland remained the only EU country that avoided a fall in GDP. No banking holes, no taxpayer-funded bailouts.

But the real breakthrough began when the Poles switched on industrial attraction at full power.

First they created Special Economic Zones with insane incentives, and in 2018 they turned the entire territory of the country into one continuous “Polish Investment Zone.” And this is where global players enter the stage.

Take the South Korean group LG. First they entered Wrocław to produce televisions, and now they have built there the largest lithium-ion battery factory for electric cars in Europe. The production scale is gigantic – capacity is being expanded to 65 gigawatt-hours per year. Who is standing in line for these batteries? Audi, BMW, Porsche.

So when someone in Munich presses the pedal of their brand-new electric Porsche, the energy for it was packaged in Poland. To make you fully understand the scale: the output of just this one factory now forms about 3% of the entire export of Poland! One factory – three percent of the exports of a huge country.

Even in the IT sector Poland has outgrown simple outsourcing. Having access to European venture funds and strong protection of intellectual property, the Poles began building their own global products. The game studio CD Projekt released the global franchise “The Witcher” and Cyberpunk 2077. All these billion-dollar super-profits remained working inside the Polish economy.

The same textbook case happened with the agricultural sector and infrastructure. After joining the EU, Warsaw secured 76 billion euros in direct transfers from the European budget exclusively to support its farmers. That is why a Polish farmer can now easily generate 1142 dollars of financial added value from one hectare. Add to this another 245.5 billion euros from EU structural funds. They physically transformed the country into the main logistics hub of Central and Eastern Europe, pouring this money into luxurious autobahns that now allow factories to be placed anywhere in the country.

And the most revealing thing – how they played the demographic card during crisis times. The Polish economy rapidly absorbed millions of migrants, opening the labor market to them. The official employment rate of this new workforce reached a phenomenal 69%, and in 2024 alone their labor generated an additional 2.7% of Poland’s total GDP. This is a perfect example of how strong institutions turn any challenge into an economic dividend.

So what can I say from my sofa? Poland’s trillion dollars proves only one thing: an economic miracle does not require magical thinking or the invention of a “special path.” It is an entirely pragmatic conveyor belt that runs uninterrupted on the rule of law, free competition, and reinforced-concrete guarantees for investors. Their story is the best proof that the right institutional reforms, even if they are very painful at the start, reliably deliver trillion-dollar results at the finish.

How to Justify Genocide and Remain a Student Idol? (Instructions from Top Professors)

So – the sofa expert scrolls through the feed and reads about rebellious pro-Palestinian protests at elite Western universities. Everyone is shocked – where did these well-fed Ivy League students suddenly get such love for left-wing radicalism?

But there is nothing surprising. For decades the departments of these universities have been occupied by professors who openly call themselves Marxists.

There is such a figure as Noam Chomsky – one of the most cited geniuses of our time from MIT. When the Khmer Rouge slaughtered a quarter of Cambodia – he simply called it “propaganda,” and the numbers of the dead – “exaggerated.” The position is reinforced-concrete: America is evil, everything else is nuance. And you know what? He is still an absolute icon and nobody has cancelled him.

Or take Walter Duranty. In 1933 he wrote in The New York Times that in Ukraine “there is no real famine.” For this reporting from a country where millions were dying he received the Pulitzer Prize. Which was never taken away.

The great philosopher Jean-Paul Sartre in 1954 calmly declared: “Freedom of criticism in the USSR is complete.” This was only one year after Stalin’s death!!!! Later he was buried as a national hero of France. And as a mega-intellectual – a beacon of philosophy!

The founders of the London School of Economics Sidney and Beatrice Webb openly admired Stalinism in the middle of the Great Terror.

Here, to be honest – it is simply horrifying!

In 1935 they published a massive 1200-page work titled “Soviet Communism: A New Civilization?”

Then in the second edition in 1937 – at the peak of the Great Terror – they removed the question mark from the title, finally asserting that the USSR was an ideal society.

They visited the USSR in 1932, where they were received as honored guests. Despite the Holodomor and political purges, the Webbs described the Stalinist system as “the widest and most complete democracy in the world.” Beatrice Webb even called Stalin a “benevolent dictator.”

And here is something to make you fall over: their portraits still decorate the university!!!!

And here a very interesting paradox of our world appears – if you kill a patient, you lose your medical license. If you build a bridge that collapses, you go to prison. If you create ideas that justify the deaths of millions of people – you receive another grant and write a new bestseller.

But this immunity works only in one direction.

Because regimes built on the ideas of Marxism destroyed from 60 to 100 million people in the twentieth century. But this is an “accident.” Meanwhile Ayn Rand, whose followers did not build a single Gulag and killed nobody, is considered in this circle “cruel and dangerous.” George Orwell barely managed to publish his “Animal Farm,” because publishers were afraid of offending the “Soviet allies.” And Albert Camus was completely smeared with mud and boycotted by the left intelligentsia simply because he dared to publicly condemn the Soviet camps.

In short, the situation looks like this – if you are the correct left intellectual, history and the academic community will forgive you for supporting the bloodiest cannibals and will present you with a golden sofa

Threat Level 12 out of 10: Why Reality Has Officially Been Cancelled (and How Your Smartphone Became the Main Weapon of Lies)

There is such a professor as Hany Farid from the University of Berkeley, a top specialist in digital forensics. In January on one podcast he was asked to rate the threat of deepfakes to society on a scale from 1 to 10. Do you know what he answered? “Twelve.” And when he was asked whether people are still somehow able to distinguish real content from AI-generated content, he said: “No, that’s over.”

Then comes harsh statistics from his laboratory. It turns out that when people are shown audio, video, or images, they are able to guess the fake only in 65% of cases. And this, by the way, is in sterile testing conditions. And if you simply flip a coin, your chance of guessing would be 50%. That means that you and I have rolled back to the level of an ordinary lottery in terms of trust in information. And in real life, when you scroll through your feed emotionally, the percentage is even lower. Even Professor Farid himself admits that without special forensic software he no longer dares to draw conclusions.

And this has already turned into a global catastrophe. Take the conflict around Iran. The expert directly says that there is more fake information circulating there than real. To simply verify one loud piece of news about whether Americans attacked a girls’ school, media outlets spent several days. They had to compare satellite images, interview witnesses, and involve weapons experts. The line between fact and fiction is no longer even blurring – it has become completely invisible.

Previously, to organize large-scale disinformation you needed television channels, intelligence services, and budgets. Now technology has democratized lies: you only need a smartphone and a little motivation. Algorithms obligingly feed us what confirms our biases, and digital assistants reinforce this illusion. Researchers from the Reuters Institute in Oxford recently surveyed media professionals, and one of them produced a brilliant prediction: soon instead of the usual “breaking news” we will have “breaking verification.” Some even propose introducing a digital “supply chain” for information – so that you can see where a file came from and who edited it. But these are all attempts to treat symptoms when the disease has already entered the chronic stage.

But the worst thing is this. Reasonable people who still value the truth will now think twice before reposting something. They pause to verify it, or remain silent altogether. And while they remain silent, the information space is completely captured by those who do not care about facts. This is called the “liar’s dividend.” We suffer twice: first we believe outright nonsense, and then, once burned, we begin rejecting real facts by calling them fake. For fraudsters and manipulators this is simply a jackpot – in a sea of doubtful information it has become much easier for them to stay afloat.

Sitting on my expert non-fake sofa I think that artificial intelligence has made forgery so cheap and massive that the main shortage of our time is simple trust. Technology has given us the ability to draw any picture, but technically it has taken away our ability to believe our own eyes. And if you are sitting and thinking that this does not concern you because you “have critical thinking” – remember those 65 percent and the coin. Therefore the only correct strategy today is to doubt everything you see on the screen and trust only my sofa!

Recommendation from the Sofa, or Why the Series Scarpetta Will Steal Your Weekend

Yesterday evening I am sitting on my strategic sofa. The strength to read another set of economic reports has already run out, news about geopolitics causes only a slight nervous tic, so I decided simply to press a button on the remote. I turned on Amazon Prime, launched the new series Scarpetta (“Scarpetta,” which premiered literally on March 11) – and you know what? It works very well! Exactly what you need to switch your brain off from the real world and dive into someone else’s much bloodier problems.

What is it about? If you have read the detective novels of Patricia Cornwell (more than 120 million copies sold worldwide), you are already in the loop. If not – I will explain from the sofa. The main heroine, Dr. Kay Scarpetta – is a forensic pathologist. She is the type of woman who after a hard day in the morgue comes home, pours herself a large glass of wine, and calmly cooks Italian pasta while completely ignoring other people’s opinions. The plot jumps between two eras: the harsh 1990s, where the young Kay catches her first serial maniac, and our year 2026, where she is already a legend of the industry, but the past suddenly knocks on the door of the morgue with the same killer’s signature.

The cast: here the creators simply threw a trump card on the table. The main role is played by Nicole Kidman. Her trademark icy calm, husky voice, and piercing gaze perfectly suit a woman who digs through other people’s secrets every day. To get into the role Kidman actually visited a morgue in Tennessee and learned how to properly hold a scalpel.

But the main joy for me personally – is Jamie Lee Curtis. I admit honestly to the whole internet: she is my second favorite actress in the world! Here she plays Dorothy – the sister of the main heroine, the author of children’s books with absolutely cosmic narcissistic ego. When Kidman and Curtis meet in the frame – it is a battle of titans. They quarrel so deliciously, loudly, and with such pure family hatred that against their background any serial killer looks like a minor domestic inconvenience. Jamie Lee Curtis here simply steals every second of screen time.

Plus, Bobby Cannavale is there in support (in the role of a rough detective) and Simon Baker (the same one from “The Mentalist,” playing an FBI agent). The casting is such that even if they simply sat and read the telephone directory aloud, I would still watch.

A little absurdity for flavor. Of course, Amazon’s screenwriters could not simply film a classic detective story and decided to add “modernity.” Therefore in the series there is a storyline where the heroine’s genius niece communicates with her deceased wife through… an AI chatbot in the form of an avatar. And someone there prints human organs on a 3D printer in space. It sounds like a script written after the third glass, but surprisingly it weaves into the overall criminal chaos and family drama quite organically.

`🟡 Версія українською мовою`

Тижневий WIRL!

Ваш улюблений диванний експерт знову на базі. Сиджу я, значить, з келихом білого вина, гортаю стрічку і розумію одну річ: як добре, що мій диван такий важкий і стійкий. Бо світ цього тижня хитає так, ніби він вирішив одночасно скасувати реальність, математику та історичну пам’ять. Цього тижня ми побачимо, як економіка, академічна еліта та технології змовилися, щоб остаточно звести нас з розуму.

Цитата з дивана:

“У часи загальної брехні казати правду — це революційний акт.”
— Джордж Орвелл

Інфографіка блогу:

Майстер-клас на трильйон: як шокова терапія і жорсткі інституції зробили з Польщі топ-економіку світу.

Сиджу я на своєму улюбленому експертному дивані, гортаю свіжі макроекономічні звіти і відчуваю, як повільно відпадає щелепа. Відкриваю пляшку холодного білого і пропоную вам розібрати один фантастичний випадок – виключно мовою цифр і без зайвих емоцій.

Чим нам відомий 1990 рік? Звісно тим, що Радянський Союз розсипається. І в цей час Україна з Польщею знаходяться на абсолютно однаковій стартовій лінії. Номінальний ВВП Польщі складав скромні 66 мільярдів доларів, а наш навіть перевищував цю цифру – цілих 81 мільярд. На душу населення ми мали однаковісінькі 1600 баксів і глибоку кризу. Все, на цьому історичну довідку про наш старт закриваємо і далі дивимося виключно на захід. Бо те, що відбулося там далі – це просто еталонний майстер-клас із побудови держави, який варто викладати в університетах.

Перемотуємо плівку до прогнозів на 2025-2026 роки. Польська економіка спокійно і впевнено пробиває стелю, залітаючи в топ-20 світових гравців із ВВП у 1,11 трильйона доларів. Трильйона! Це не магія, не виграш у лотерею і не подарунок долі. Це абсолютно вивірена математика інституцій.

Секрет їхнього польоту в космос почався з “Плану Бальцеровича”. Поляки зціпили зуби і пройшли свою “шокову терапію”: відпустили ціни, жорстко рубанули державні дотації неефективним заводам і пережили інфляцію у 500%. Було боляче? Ще б пак. Але ринок миттєво очистився від економічних зомбі. Та головна суперсила поляків виявилася в інституційній пам’яті: хто б потім не приходив до влади – ліві, праві, центристи – ніхто не ризикнув відкочувати ці базові реформи назад. Глобальний інвестор подивився на цю залізобетонну стабільність правил гри і почав спокійно заносити гроші.

Країна почала вирощувати своїх “прихованих чемпіонів” – малі та середні компанії, які завдяки прозорим правилам стали світовими лідерами у своїх нішах, як-от виробник дахових вікон Fakro чи міських автобусів Solaris. А банківський сектор вони просто віддали потужному іноземному капіталу із його нудним, але надійним західним ризик-менеджментом. Результат вбивчий: під час світової фінансової рецесії 2008-2009 років Польща залишилася єдиною країною ЄС, що уникнула падіння ВВП. Жодних банківських дір, жодних порятунків за рахунок платників податків.

Але справжній відрив почався, коли поляки увімкнули на повну потужність залучення промисловості.

Спочатку вони створили Спеціальні економічні зони з шаленими пільгами, а у 2018 році взагалі перетворили всю територію країни на суцільну “Польську зону інвестицій”. І тут на сцену виходять глобальні гравці.

Візьмемо південнокорейську групу LG. Спочатку зайшли у Вроцлав робити телевізори, а зараз побудували там найбільший у Європі завод літій-іонних акумуляторів для електрокарів. Виробництво гігантське – потужності розширюють до 65 гігават-годин на рік. Хто стоїть у черзі за цими батареями? Audi, BMW, Porsche.

Тобто, коли хтось у Мюнхені тисне педаль свого новенького електричного Porsche, енергія для цього запакована в Польщі. Щоб ви остаточно зрозуміли масштаб: продукція лише одного цього заводу зараз формує близько 3% всього сумарного експорту Польщі! Один завод – три відсотки експорту величезної країни.

Навіть в ІТ-сфері Польща переросла банальний аутсорсинг. Маючи доступ до європейських венчурних фондів та жорсткий захист інтелектуальної власності, поляки почали пиляти власні світові продукти. Ігрова студія CD Projekt випустила глобальну франшизу “Відьмак” та Cyberpunk 2077. Усі ці мільярдні надприбутки залишилися працювати всередині польської економіки.

З агросектором та інфраструктурою вийшов такий самий еталонний кейс. Вступивши до ЄС, Варшава вибила з європейського бюджету 76 мільярдів євро прямих трансфертів виключно на підтримку своїх фермерів. Тому зараз польський аграрій легко генерує з одного гектара 1142 долари фінансової доданої вартості. Додайте сюди ще 245,5 мільярда євро структурних фондів ЄС. Вони фізично перетворили країну на головний логістичний хаб Центрально-Східної Європи, закатавши ці гроші у розкішні автобани, завдяки яким заводи тепер можна ставити в будь-якій точці країни.

І найпоказовіше – як вони розіграли демографічну карту в кризові часи. Польська економіка блискавично абсорбувала мільйони мігрантів, відкривши їм ринок праці. Рівень офіційної зайнятості цієї нової робочої сили сягнув феноменальних 69%, і лише у 2024 році їхня праця згенерувала додаткові 2,7% до загального обсягу польського ВВП. Це ідеальний приклад того, як сильні інституції перетворюють будь-який виклик на економічний дивіденд.

Ну і що я можу сказати зі свого дивана? Польський трильйон доларів доводить лише одне: економічне диво взагалі не потребує магічного мислення чи винайдення “особливого шляху”. Це абсолютно прагматичний конвеєр, який безперебійно працює на верховенстві права, вільній конкуренції та залізобетонних гарантіях для інвесторів. Їхня історія – це найкращий доказ того, що правильні інституційні реформи, навіть якщо вони дуже болючі на старті, гарантовано приносять трильйонні результати на фініші.

Як виправдати геноцид і залишитися кумиром студентів? (Інструкція від топ професорів)

Отже – диванний експерт гортає стрічку і читає про бунтивні пропалестинські протести в елітних західних університетах. Всі такі в шоці – звідки у ситих студентів Ліги Плюща така раптова любов до лівого радикалізму?

А нічого дивного. Десятиліттями на кафедрах цих універів сидять професори, які прямо називають себе марксистами.

Є такий Ноам Чомскі – один із найцитованіших геніїв сучасності з MIT. Коли червоні кхмери вирізали чверть Камбоджі – він просто назвав це “пропагандою”, а цифри вбитих – “роздутими”. Позиція залізобетонна: Америка – зло, решта – нюанси. І знаєте що? Він досі абсолютна ікона і ніхто його не кенселив.

Або візьмемо Волтера Дюранті. У 1933-му писав у New York Times, що в Україні “справжнього голоду немає”. За цей репортаж із країни, де вмирали мільйони, він отримав Пулітцерівську премію. Яку так і не забрали.

Великий філософ Жан-Поль Сартр у 1954 році не моргнувши оком заявляв: “Свобода критики в СРСР повна”. Це було всього через рік після смерті Сталіна!!!! Потім його ховали як національного героя Франції. І мега-інтелектуала – світоча філософіі!

Засновники Лондонської школи економіки Сідней та Беатріса Вебб взагалі публічно захоплювалися сталінізмом у розпал Великого терору.

Тут якщо чесно – взагалі жах!

У 1935 році вони видали величезну працю на 1200 сторінок під назвою “Радянський комунізм: нова цивілізація?”

Далі у другому виданні 1937 року – на піку Великого терору – вони прибрали знак питання з назви, остаточно стверджуючи, що СРСР є ідеальним суспільством.

Вони відвідали СРСР у 1932 році, де їх приймали як почесних гостей. Попри Голодомор та політичні чистки, Вебби описували сталінську систему як “найширшу та найповнішу демократію у світі”. Беатріса Вебб навіть називала Сталіна “доброзичливим диктатором”.

А от вам щоб ви впали: їхні портрети досі прикрашають університет!!!!

І отут виникає дуже цікавий парадокс нашого світу – вб’єш пацієнта – втратиш медичну ліцензію. Побудуєш міст, який впаде – сядеш у в’язницю. Створиш ідеї, які виправдають загибель мільйонів людей – отримаєш ще один грант і напишеш новий бестселер.

Але працює цей імунітет виключно в один бік.

Тому що режими, побудовані на ідеях марксизму, знищили у XX столітті від 60 до 100 мільйонів людей. Але це “випадковість”. А от Айн Ренд, послідовники якої не побудували жодного ГУЛАГу і нікого не вбили, вважається у цій тусовці “жорстокою і небезпечною”. Джордж Орвелл ледве зміг видати свій “Колгосп тварин”, бо видавці боялися образити “радянських союзників”. А Альбера Камю ліва інтелігенція взагалі змішала з брудом і піддала бойкоту просто за те, що він посмів публічно засудити радянські табори.

Коротше, ситуація виглядає так – якщо ти правильний лівий інтелектуал, історія та академічна спільнота пробачать тобі підтримку найкривавіших людожерів і подарує золотий диван

Загроза на 12 із 10: чому реальність офіційно скасовано (і як ваш смартфон став головною зброєю брехні)

Є такий професор Гані Фарід з Університету Берклі, крутий спец із цифрової криміналістики. У січні на одному подкасті його попросили оцінити загрозу діпфейків для суспільства за шкалою від 1 до 10. Знаєте, що він відповів? “Дванадцять”. А коли його спитали, чи здатні люди ще хоч якось відрізняти справжній контент від згенерованого ШІ, він сказав: “Ні, з цим покінчено”.

Далі йде сувора статистика з його лабораторії. Виявляється, коли людям показують аудіо, відео чи картинки, вони здатні вгадати підробку лише у 65% випадків. І це, на хвилиночку, в стерильних умовах тестування. А якщо ви просто підкидатимете монетку, ваш шанс вгадати буде 50%. Тобто ми з вами відкотилися до рівня звичайної лотереї по довірі до інформації. А в реальному житті, коли ви гортаєте стрічку на емоціях, відсоток ще нижчий. Навіть сам професор Фарід зізнається, що без спеціального криміналістичного софту вже не береться робити висновки.

І це вже перетворилося на глобальну катастрофу. Візьміть конфлікт навколо Ірану. Експерт прямо каже, що фейкової інформації там гуляє більше, ніж реальної. Щоб просто перевірити одну гучну новину про те, чи атакували американці жіночу школу, медіа витратили кілька днів. Їм довелося звіряти супутникові знімки, опитувати свідків і підключати експертів зі зброї. Межа між фактом і вигадкою вже навіть не розмивається – вона стала повністю невидимою.

Раніше, щоб влаштувати масштабну дезінформацію, потрібні були телеканали, спецслужби і бюджети. Тепер технології демократизували брехню: вам потрібен лише смартфон і трохи мотивації. Алгоритми послужливо підсовують нам те, що підтверджує наші упередження, а цифрові асистенти закріплюють цю ілюзію. Дослідники з Інституту Reuters в Оксфорді нещодавно опитали медійників, і один з них видав блискучий прогноз: скоро замість звичних “екстрених новин” (breaking news) ми матимемо “екстрену верифікацію” (breaking verification). Хтось навіть пропонує ввести цифровий “ланцюжок поставок” для інформації – щоб бачити, звідки файл узявся і хто його редагував. Але це все спроби лікувати симптоми, коли хвороба вже увійшла в хронічну стадію.

Але найгірше ось у чому. Адекватні люди, які ще цінують правду, тепер зайвий раз подумають, перш ніж щось репостити. Вони беруть паузу на перевірку, або взагалі мовчать. І поки вони мовчать, інформаційний простір повністю захоплюють ті, кому плювати на факти. Це називається “дивіденд брехуна”. Ми страждаємо двічі: спочатку віримо у відверту маячню, а потім, обпікшись, починаємо відкидати реальні факти, називаючи їх фейками. Для шахраїв і маніпуляторів це просто джекпот – у морі сумнівної інформації їм стало набагато легше триматися на плаву.

Я на своєму експертному не фейковому дивані думаю, що штучний інтелект зробив підробку настільки дешевою і масовою, що головним дефіцитом нашого часу стає банальна довіра. Технології дали нам можливість намалювати будь-яку картинку, але технічно забрали здатність вірити власним очам. І якщо ви сидите і думаєте, що вас це не стосується, бо ви “маєте критичне мислення” – згадайте ті 65 відсотків і монетку. Тому єдина правильна стратегія сьогодні – це сумніватися в усьому, що ви бачите на екрані і довіряти тільки моєму дивану!

`🔵 Версия на русском языке`

Еженедельный WIRL!

Ваш любимый диванный эксперт снова на базе. Сижу я, значит, с бокалом белого вина, листаю ленту и понимаю одну вещь: как хорошо, что мой диван такой тяжёлый и устойчивый. Потому что мир на этой неделе шатает так, будто он решил одновременно отменить реальность, математику и историческую память. На этой неделе мы увидим, как экономика, академическая элита и технологии сговорились, чтобы окончательно свести нас с ума.

Цитата с дивана:

“Во времена всеобщей лжи говорить правду — это революционный акт.”
— Джордж Оруэлл

Инфографика блога:

Мастер-класс на триллион: как шоковая терапия и жёсткие институты сделали из Польши топ-экономику мира.

Сижу я на своём любимом экспертном диване, листаю свежие макроэкономические отчёты и чувствую, как у меня медленно отвисает челюсть. Открываю бутылку холодного белого и предлагаю вам разобрать один фантастический случай – исключительно языком цифр и без лишних эмоций.

Чем нам известен 1990 год? Конечно тем, что Советский Союз рассыпается. И в это время Украина с Польшей находятся на абсолютно одинаковой стартовой линии. Номинальный ВВП Польши составлял скромные 66 миллиардов долларов, а наш даже превышал эту цифру – целых 81 миллиард. На душу населения мы имели одинаковые 1600 баксов и глубокий кризис. Всё, на этом историческую справку о нашем старте закрываем и дальше смотрим исключительно на запад. Потому что то, что произошло там дальше – это просто эталонный мастер-класс по построению государства, который стоит преподавать в университетах.

Перематываем плёнку к прогнозам на 2025-2026 годы. Польская экономика спокойно и уверенно пробивает потолок, влетая в топ-20 мировых игроков с ВВП в 1,11 триллиона долларов. Триллиона! Это не магия, не выигрыш в лотерею и не подарок судьбы. Это абсолютно выверенная математика институтов.

Секрет их полёта в космос начался с “Плана Бальцеровича”. Поляки стиснули зубы и прошли свою “шоковую терапию”: отпустили цены, жёстко рубанули государственные дотации неэффективным заводам и пережили инфляцию в 500%. Было больно? Ещё бы. Но рынок мгновенно очистился от экономических зомби. Но главная суперсила поляков оказалась в институциональной памяти: кто бы потом ни приходил к власти – левые, правые, центристы – никто не рискнул откатывать эти базовые реформы назад. Глобальный инвестор посмотрел на эту железобетонную стабильность правил игры и начал спокойно заносить деньги.

Страна начала выращивать своих “скрытых чемпионов” – малые и средние компании, которые благодаря прозрачным правилам стали мировыми лидерами в своих нишах, как, например, производитель мансардных окон Fakro или городских автобусов Solaris. А банковский сектор они просто отдали мощному иностранному капиталу с его скучным, но надёжным западным риск-менеджментом. Результат убийственный: во время мировой финансовой рецессии 2008-2009 годов Польша осталась единственной страной ЕС, которая избежала падения ВВП. Никаких банковских дыр, никаких спасений за счёт налогоплательщиков.

Но настоящий отрыв начался, когда поляки включили на полную мощность привлечение промышленности.

Сначала они создали Специальные экономические зоны с безумными льготами, а в 2018 году вообще превратили всю территорию страны в сплошную “Польскую зону инвестиций”. И тут на сцену выходят глобальные игроки.

Возьмём южнокорейскую группу LG. Сначала зашли во Вроцлав делать телевизоры, а сейчас построили там крупнейший в Европе завод литий-ионных аккумуляторов для электрокаров. Производство гигантское – мощности расширяют до 65 гигаватт-часов в год. Кто стоит в очереди за этими батареями? Audi, BMW, Porsche.

То есть, когда кто-то в Мюнхене нажимает педаль своего новенького электрического Porsche, энергия для этого упакована в Польше. Чтобы вы окончательно поняли масштаб: продукция только одного этого завода сейчас формирует около 3% всего совокупного экспорта Польши! Один завод – три процента экспорта огромной страны.

Даже в IT-сфере Польша переросла банальный аутсорсинг. Имея доступ к европейским венчурным фондам и жёсткую защиту интеллектуальной собственности, поляки начали пилить собственные мировые продукты. Игровая студия CD Projekt выпустила глобальную франшизу “Ведьмак” и Cyberpunk 2077. Все эти миллиардные сверхприбыли остались работать внутри польской экономики.

С агросектором и инфраструктурой получился такой же эталонный кейс. Вступив в ЕС, Варшава выбила из европейского бюджета 76 миллиардов евро прямых трансфертов исключительно на поддержку своих фермеров. Поэтому сейчас польский аграрий легко генерирует с одного гектара 1142 доллара финансовой добавленной стоимости. Добавьте сюда ещё 245,5 миллиарда евро структурных фондов ЕС. Они физически превратили страну в главный логистический хаб Центрально-Восточной Европы, закатав эти деньги в роскошные автобаны, благодаря которым заводы теперь можно ставить в любой точке страны.

И самое показательное – как они разыграли демографическую карту в кризисные времена. Польская экономика молниеносно абсорбировала миллионы мигрантов, открыв им рынок труда. Уровень официальной занятости этой новой рабочей силы достиг феноменальных 69%, и только в 2024 году их труд сгенерировал дополнительные 2,7% к общему объёму польского ВВП. Это идеальный пример того, как сильные институты превращают любой вызов в экономический дивиденд.

Ну и что я могу сказать со своего дивана? Польский триллион долларов доказывает только одно: экономическое чудо вообще не требует магического мышления или изобретения “особого пути”. Это абсолютно прагматичный конвейер, который бесперебойно работает на верховенстве права, свободной конкуренции и железобетонных гарантиях для инвесторов. Их история – это лучшее доказательство того, что правильные институциональные реформы, даже если они очень болезненны на старте, гарантированно приносят триллионные результаты на финише.

Как оправдать геноцид и остаться кумиром студентов? (Инструкция от топ профессоров)

Итак – диванный эксперт листает ленту и читает про бунтарские пропалестинские протесты в элитных западных университетах. Все такие в шоке – откуда у сытых студентов Лиги Плюща такая внезапная любовь к левому радикализму?

А ничего удивительного. Десятилетиями на кафедрах этих универов сидят профессора, которые прямо называют себя марксистами.

Есть такой Ноам Хомский – один из самых цитируемых гениев современности из MIT. Когда красные кхмеры вырезали четверть Камбоджи – он просто назвал это “пропагандой”, а цифры убитых – “раздутыми”. Позиция железобетонная: Америка – зло, остальное – нюансы. И знаете что? Он до сих пор абсолютная икона и никто его не кенселил.

Или возьмём Уолтера Дюранти. В 1933-м писал в New York Times, что в Украине “настоящего голода нет”. За этот репортаж из страны, где умирали миллионы, он получил Пулитцеровскую премию. Которую так и не отобрали.

Великий философ Жан-Поль Сартр в 1954 году и глазом не моргнув заявлял: “Свобода критики в СССР полная”. Это было всего через год после смерти Сталина!!!! Потом его хоронили как национального героя Франции. И мега-интеллектуала – светоча философии!

Основатели Лондонской школы экономики Сидней и Беатриса Вебб вообще публично восхищались сталинизмом в разгар Большого террора.

Тут если честно – вообще ужас!

В 1935 году они издали огромный труд на 1200 страниц под названием “Советский коммунизм: новая цивилизация?”

Далее во втором издании 1937 года – на пике Большого террора – они убрали знак вопроса из названия, окончательно утверждая, что СССР является идеальным обществом.

Они посетили СССР в 1932 году, где их принимали как почётных гостей. Несмотря на Голодомор и политические чистки, Веббы описывали сталинскую систему как “самую широкую и самую полную демократию в мире”. Беатриса Вебб даже называла Сталина “доброжелательным диктатором”.

А вот вам, чтобы вы упали: их портреты до сих пор украшают университет!!!!

И вот тут возникает очень интересный парадокс нашего мира – убьёшь пациента – потеряешь медицинскую лицензию. Построишь мост, который упадёт – сядешь в тюрьму. Создашь идеи, которые оправдают гибель миллионов людей – получишь ещё один грант и напишешь новый бестселлер.

Но работает этот иммунитет исключительно в одну сторону.

Потому что режимы, построенные на идеях марксизма, уничтожили в XX веке от 60 до 100 миллионов людей. Но это “случайность”. А вот Айн Рэнд, последователи которой не построили ни одного ГУЛАГа и никого не убили, считается в этой тусовке “жестокой и опасной”. Джордж Оруэлл едва смог издать свой “Скотный двор”, потому что издатели боялись обидеть “советских союзников”. А Альбера Камю левая интеллигенция вообще смешала с грязью и подвергла бойкоту просто за то, что он посмел публично осудить советские лагеря.

Короче, ситуация выглядит так – если ты правильный левый интеллектуал, история и академическое сообщество простят тебе поддержку самых кровавых людоедов и подарят золотой диван

Угроза на 12 из 10: почему реальность официально отменена (и как ваш смартфон стал главным оружием лжи)

Есть такой профессор Хани Фарид из Университета Беркли, крутой спец по цифровой криминалистике. В январе на одном подкасте его попросили оценить угрозу дипфейков для общества по шкале от 1 до 10. Знаете, что он ответил? “Двенадцать”. А когда его спросили, способны ли люди ещё хоть как-то отличать настоящий контент от сгенерированного ИИ, он сказал: “Нет, с этим покончено”.

Дальше идёт суровая статистика из его лаборатории. Оказывается, когда людям показывают аудио, видео или картинки, они способны угадать подделку только в 65% случаев. И это, на минуточку, в стерильных условиях тестирования. А если вы просто будете подбрасывать монетку, ваш шанс угадать будет 50%. То есть мы с вами откатились до уровня обычной лотереи по доверию к информации. А в реальной жизни, когда вы листаете ленту на эмоциях, процент ещё ниже. Даже сам профессор Фарид признаётся, что без специального криминалистического софта уже не берётся делать выводы.

И это уже превратилось в глобальную катастрофу. Возьмите конфликт вокруг Ирана. Эксперт прямо говорит, что фейковой информации там гуляет больше, чем реальной. Чтобы просто проверить одну громкую новость о том, атаковали ли американцы женскую школу, медиа потратили несколько дней. Им пришлось сверять спутниковые снимки, опрашивать свидетелей и подключать экспертов по оружию. Граница между фактом и вымыслом уже даже не размывается – она стала полностью невидимой.

Раньше, чтобы устроить масштабную дезинформацию, нужны были телеканалы, спецслужбы и бюджеты. Теперь технологии демократизировали ложь: вам нужен только смартфон и немного мотивации. Алгоритмы услужливо подсовывают нам то, что подтверждает наши предубеждения, а цифровые ассистенты закрепляют эту иллюзию. Исследователи из Института Reuters в Оксфорде недавно опросили медийщиков, и один из них выдал блестящий прогноз: скоро вместо привычных “экстренных новостей” (breaking news) у нас будет “экстренная верификация” (breaking verification). Кто-то даже предлагает ввести цифровую “цепочку поставок” для информации – чтобы видеть, откуда файл взялся и кто его редактировал. Но это всё попытки лечить симптомы, когда болезнь уже вошла в хроническую стадию.

Но самое страшное вот в чём. Адекватные люди, которые ещё ценят правду, теперь лишний раз подумают, прежде чем что-то репостить. Они берут паузу на проверку, или вообще молчат. И пока они молчат, информационное пространство полностью захватывают те, кому плевать на факты. Это называется “дивиденд лжеца”. Мы страдаем дважды: сначала верим в откровенную чушь, а потом, обжёгшись, начинаем отвергать реальные факты, называя их фейками. Для мошенников и манипуляторов это просто джекпот – в море сомнительной информации им стало гораздо легче держаться на плаву.

Я на своём экспертном не фейковом диване думаю, что искусственный интеллект сделал подделку настолько дешёвой и массовой, что главным дефицитом нашего времени становится банальное доверие. Технологии дали нам возможность нарисовать любую картинку, но технически забрали способность верить собственным глазам. И если вы сидите и думаете, что вас это не касается, потому что вы “имеете критическое мышление” – вспомните те 65 процентов и монетку. Поэтому единственная правильная стратегия сегодня – это сомневаться во всём, что вы видите на экране, и доверять только моему дивану!

Peter Chernyshov

Discussion about this post

Ready for more?